Пан Гридь (grid_ua) wrote,
Пан Гридь
grid_ua

ДЕМОГРАФИЯ ГАЛИЦКОГО БОЯРСТВА

Кое-какие интересные сведения о демографии и генеалогии галицкого боярства в XIII-ом столетии. Цитата взята из статьи Петрик А. Ідеологія галицького боярства та її вплив на трансформацію Галицько-Волинської держави / Дрогобицький краєзнавчий збірник. – 2004. – Вип. VIII. – с. 46 – 58.



Город строят. Картина кисти художника Николая Константиновича Рериха, о которой он сам написал: «…В ней мне хотелось выразить стремление к созиданию, когда в разгаре сложения новых твердынь нагромождаются башни и стены... В наши дни, когда мы пережили столько разрушений, каждое строительство является особо ценным…» («Держава Света») и «…Там, где строят — там не разрушают. Каждое строение есть умножение блага. Когда постройка идёт — всё идёт…» («Листы дневника»). 1902 год.

... Дискусійним залишається питання чисельності боярства та їхніх родин. Літопис говорить про винищення Ігоровичами 500 великих і малих бояр, інша частина боярства розбіглася. Оповідаючи про події в Галицько-Волинській державі, літопис подає майже 70 боярських імен, які діяли в більш-менш один хронологічний відрізок. М. Кордуба, звернувши на це увагу, зазначає, що в перших десятиліттях ХІІІ ст. боярський прошарок нараховував до двох тисяч осіб. На жаль, дослідник не вказує, на основі чого він виводить такі дані. Не знаємо, чи враховував він при цьому лише чоловіче населення, чи включав сюди жінок та дітей.

В. Довженок, опираючись виключно на статистичні дані Російської імперії XVIII – XIX ст., визначає чисельність пересічної малої сім’ї в 6 – 7 осіб, а П. Толочко оперує числом 6. Через відсутність даних важко визначити і число дітей у боярських сім’ях. Розглядаючи дане питання, маємо враховувати і фактор дитячої смертності (дитяча смертність до 15 р. для хлопців – 40 %, для дівчат – 60%). Літописні свідчення та більш пізні актові матеріали дають можливість стверджувати, що число дітей, в середньому, у сім’ї коливалося від одного до п’яти. Шість і більше дітей було скоріше винятком, ніж правилом. Але не можна відкидати й того, що князь Данило Романович мав 11 дітей, щоправда, більшість із них померли малолітніми.

Літопис дещо побіжно зупиняється на даній проблемі. Він зазначає, що галицькі бояри, піднявши бунт супроти Ярослава Осмомисла і Настаськи Чагрівни, винищили усю Чагрову чадь. Це дозволяє нам говорити про численність цього роду. Великим був і боярський рід Молибоговичів, що, за літописом, нараховував 28 осіб. До них можемо віднести боярина Волдриса та Филипа з Вишні. Цілком імовірно, що якимись родинними зв’язками із цим родом був пов’язаний великий боярин Григорій Васильович. Серед інших боярських родів літописець називає Кормильчичів, Арбузовичів (Ярбузовичів), але не подає їхньої чисельності.

В цьому аспекті на увагу заслуговують більш пізні актові матеріали. Широкі родинні зв’язки галицького боярства XIV – XV ст. можемо простежити на прикладі роду Лоєвичів. Боярин Ходко Лоєвич протягом 1351 – 1386 рр. неодноразово виступає свідком у Галичі, Перемишлі, Львові та Вишні. Під 1366 р. бачимо його разом з братом Стецьком свідками в Перемишлі. Родинними зв’язками Ходко якось був пов’язаний з Бенком із Жабокрук та його братами. Помирає боярин до 1393 р. В цьому ж році, при поділі майна родини виступає NN жінка Ходка, NN дочка та зять Ілюс (Коюс), син Ходка Волчко Лоєвич, NN діти Ходка, дочка Ядвіга. В 1400 р. Ілюс купує село Шидлова і дворище Жаворонковича для себе і своїх дітей. Дочка Ядвіга, в свою чергу, була одружена з самбірським старостою Осташком Давидовським. Їх дочка Софія вийшла заміж за Стриборія з Вишні, герба Яструб. Рідним братом останнього був Петро Внучко. Цілком імовірно, що Софія та Стиборій дітей не мали. Син Осташка Іван мав синів Миколу та Станіслава Давидовських. Під 1378 р. в Перемишлі згадується родина Васка Дядьковича: жінка Хонька, дочка Просинья, зять Івашко Данславич Рекполт, діти та внуки. В 1400, 1404 та в 1415 рр. бачимо Гліба Дядьковича з Романова. В цьому контексті цікавим для нас є пом’яник роду Бибельських з Городищенського монастиря (поблизу Нижанкович), до якого внесено всього 374 записи імен, із них 144 чоловічі. У пом’янику також зустрічаємо імена представників білого та чорногодуховенства та князів.

Про середній вік галицько-волинського боярства говорити важко, через повну відсутність у літописних вістках даних про народження та вік тих чи інших бояр. Вістки про смерть представників боярського середовища отримуємо переважно із опису битв (під Перемишлем у 1231 р. від ран помирає боярин Шелв; у 1232 р. під Шумськом загинули Ростислав Юрійович, Юрій Янович, Мойсій, Степан та його брат; у 1251 р. на р. Нареві загинув Федір Дмитрович; у 1266 р. в битві під Воротами загинули Андрій і Лаврентій, сини тисяцького Дем’яна тощо), князівських каральних операцій чи боярських бунтів (винищення боярських лідерів князем Володимирком; придушення опозиційного боярства князем Романом та винищення Ігоровичами 500 бояр).

Про поважний вік боярства дозволяє говорити активність представників боярського прошарку на зовнішній і внутрішній політичній арені. Судислав Бернатович згадується літописом протягом 1209 – 1233 рр., Лазар Домажирець – 1221 – 1241 рр., Володислав Юрійович – 1230 – 1245 рр. тощо. Літопис двічі говорить про хвороби бояр. Хворобою пояснює літописець здачу великим боярином і воєводою Мирославому 1231 р. города Володимира та укладення мирної угоди із уграми. У 1249 р. через недугу тіла та рук у битві ледве не загинув двірський Андрій. Однак ці хвороби не стали причиною смерті згаданих осіб. Боярин Мирослав із історичної арени сходить у 1233 р., а двірський Андрій – у 1256 р.

В цілому, на Русі середній вік пересічних чоловіків становив 36,8 років, а жінок – 33,1 р. Серед галицьких князів, чий вік більш-менш відомий, можемо виділити Ярослава Осмомисла (помер у віці 50 – 55 років), Романа-Бориса Мстиславича (загинуву 53 р.), Данила-Івана Романовича (помер у 62 р.), Василька Романовича (помер у 66 р.), Лева-Онуфрія Даниловича (помер у 73 р.) тощо. Представник київського боярства тисяцький Ян Вишатич прожив понад 90 років.

Наведені приклади дозволяють говорити, що в середовищі тогочасної феодальної верхівки людей похилого віку було обмаль.

На сторінках літопису будь-які дані про число шлюбів у середовищі бояр відсутні. Для з’ясування даного питання потрібно звертатися до християнської традиції, правових норм та ретроспективного аналізу більш пізніх актових матеріалів. Всі вони дозволяють твердити, що число шлюбів рідко сягало трьох. Виходячи з аналогій у князівському середовищі, можемо припустити, що повторні шлюби ставалися найчастіше ж того року, в якому сталася смерть першої дружини. Можемо припустити й те, що в випадку укладання політичного шлюбу, шлюбний вік не відігравав якогось значення. Вік шлюбу, виходячи із сучасних мірок, був досить раннім, що є характерним для всього середньовіччя. Так, у повчанні митрополита Петра (перша чверть XIV ст.) забороняється вінчати дівчат, які не досягли 12 років. Такий же шлюбний термін був встановлений канонічним правом у Західній Європі (для дівчат – із 12 – 13 років, для хлопців – із 14 років; заручини для дівчат – із 7 років). Аналіз літописних вісток та генеалогічних таблиць Л. Войтовича показує досить ранній шлюб князів. Так, Верхуслава, дочка Всеволода Велике Гніздо була видана за Ростислава Рюриковича у віці 8 років; правнучка Мстислава Великого вийшла за короля Данії в 13 років; дружина Всеволода Чермного мала 15 років; внучка Олега Святославича Марія вийшла заміж у 17 років; грецька царівна Анна вийшла за Володимира Святославича в 26 років; Данило Галицький одружився із Анною Мстиславівною в 17 років, Василько Романович вперше одружився в 21 рік, а Лев Данилович – у 22 роки.

Через відсутність прямих даних важко говорити про існування у середовищі галицько-волинського боярства позашлюбних дітей (бастардів), але це не відкидає факту їх існування, адже маємо ряд випадків у князівському середовищі (Олег Насташич, син Ярослава Осмомисла від боярині Настаськи; Василько та Володимир-Іван, сини Володимира Ярославича від попаді). Можливо, що такими синами-бастардами були представники двох могутніх боярських родів Івор Молибожич та Лазар Домажирич з “роду смердів”.

Нез’ясованою залишається шлюбна політика галицького та волинського боярства. Аналогії із династичною політикою князівських династій дозволяють з впевненістю говорити, що шлюбна політика боярства була підпорядкована перш за все політичним інтересам, інтересам землі та роду. Не можна відкидати того факту, що родинні зв’язки могли використовуватися для налагодження чи скріплення союзницьких відносин із представниками інших боярських партій, для охоплення потрібних осіб своїм впливом і просто для матеріальних надбань. Єдиним, що інколи могло стримувати такі шлюби, був релігійний фактор, але й він досить часто поступався політичнимй економічним інтересам роду. Можемо припустити, що галицьке проугорськи налаштоване боярство зазвичай було родинно пов’язане із угорськими феодалами. Так, великий боярин Судислав Бернатович був одружений з дочкою угорського воєводи Філі, що значно зміцнило його позиції серед проугорсько налаштованих бояр.

Гіпотетично можемо припустити, що Судислав був родинно пов’язаний із волинським боярським родом Вишатичів. Під 1231 р. літопис згадує тещу волинського боярина Давида Вишатича, вдову кормильця Нездила, що була великою прихильницею боярина Судислава. В свою чергу, з родом кормильця Нездила родинно був пов’язаний Володислав Кормильчич. Гіпотетично можемо припустити існування династичних зв’язків галицького і волинського боярства із представниками інших руських князівств (Переяславське, Новгородське, Чернігівське, Київське та ін.). Прикладом таких контактів є надання коломийської солі чернігівським боярам, діяльність Андрія Путивлича та воєводи Тюйми, супроводження боярськими сім’ями своїх князів у вигнання тощо. Підтверджують ці припущення і т.зв. “звенигородські грамоти”, виявлені І. Свєшниковим у ході досліджень Звенигородського дитинця.

Через відсутність джерел невивченим залишається питання династичних контактів князівського прошарку з боярським середовищем і навпаки. Прикладом може слугувати шлюб Настасі Чагрівни, представниці численного та впливого боярського роду, з галицьким князем Ярославом Осмомислом. На думку І. Крип’якевича, цей рід мав половецьке коріння й міг прийти до Галича із Києва, де ще в 1169 р. згадуються половці Чагровичі. Однак літопис неодноразово говорить про допомогу половців Ростиславичам та заходи князів щодо укріплення прикордонних земель за рахунок осілих кочовиків. Цікаво, що І. Крип’якевич, не звернувши на це уваги, зазначає, що саме в той час з’являються поселення з назвами Половці, Торки, Печеніжин та ін.

Хоча історики стверджують візантійське походження матері князя Данила княгині Анни, досить обгрунтованим видається припущення В. Пашуто про її боярське походження. Його доповнив М. Котляр, припустивши, що княгиня Анна була сестрою волинського великого боярина Мирослава Дядьковича. Він був протопластом потужного роду Дядьковичів, що протягом тривалого часу відігравав помітну роль в політичному та економічному житті держави, активно підтримуючи Данила Романовича та його нащадків. Останні, не влившись у середовище польської шляхти, не зуміли утримати в своїх руках провідні урядові посади, зберегти землеволодіння. Це призвело до того, що на XV – XVII ст. збіднілі представники роду поступово влилися ряди дрібної руської шляхти.

Маємо дані і з більш пізніх часів. Так, Івашко Богдан Преслужич Рогатинський був одружений з Овдотьєю, онукою великого київського князя Володимира Ольгердовича. Галицький боярський рід Бибельських “по кужелі” був споріднений із князем Прокопієм Кудиновичем, близьким родичем Лева Даниловича. Серед князів, які були споріднені із Бибельськими по жіночій лінії, зустрічаємо Івана Несвизького (Передільницького)...
Tags: XIII столетие, Галицко-Волынская держава, Средние века, Украина, выписки, демография, история
Subscribe

  • КВАРТИРНЫЙ ВОПРОС

    Квартирный вопрос всегда был ахиллесовой пятой большевиков. Впрочем, равно как и тысячи других вопросов, связанных со снабжением советских…

  • ЗАЧЕМ ЖЕ ДОБРУ ПРОПАДАТЬ?..

    О том, как они людей расстреливали, мы знаем. О том, как в свидетельствах о смерти заморенных ими голодом в концентрационных лагерях людей они…

  • О ПРИНЦИПИАЛЬНОСТИ

    Письмо канцлера и министра иностранных дел Российской империи графа Александра Романовича Воронцова русскому послу в Париже графу Аркадию Ивановичу…

promo grid_ua january 8, 2019 09:00 3
Buy for 10 tokens
Говорят, в новый год нужно входить с чем-то новым – тёплым, добрым, позитивным. Посему 2019-ый год в этом журнале я начну публикацией своего очерка, о котором уже неоднократно упоминал, – «Город и его имена». Тем более, что вряд ли читатели этого блога en mass e…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment